Далі, як годиться, я зіткнулася з тим, що такі «новоспечені» бухгалтери нікому не потрібні. Знайти роботу без досвіду або чиєїсь допомоги виявилось практично не реальним. Тому, після кількох місяців марних пошуків, я вирішила не нехтувати існуючою пропозицією піти працювати до Київського метрополітену на інженерно-технічну посаду. Це була моя перша робота, перший колектив. Найважливіші навички роботи, у загальному розумінні, я отримала саме там. Не зважаючи на зовсім іншу специфіку, далеку від дебету та кредиту, у метро я дізналась, що таке принциповість у роботі, порядність та колективна праця.

Це був чудовий час відкриттів для мене, і було навіть шкода покидати колектив,  коли у іншому підрозділі відкрилась вакансія бухгалтера. Але я, звісно, запропонувала свою кандидатуру і її погодили.

Так і почалась моя безпосередньо «бухгалтерська хода», у 2008 році. Мені доручили ділянку «Основні засоби». Для мене, зовсім ще новачка, це було ой я к не просто… Адже основні засоби в метрополітені – це не три офісні столи та принтер. Проте, завдяки величезному бажанню, та, звісно, не без допомоги колег,  мені вдалося підкорити незрушні метрополітенівські споруди, вагони та колії. Єдине, що мене трохи гальмувало – це ще досі пануюча у метро бюрократія. Лозунг «Папірець вирішує усе!» – для мене, представниці сучасного покоління, був, і є, трохи не зрозумілим. Та й розвитку хотілося. Тому,  після трьох років у метро, я з легкістю перейшла до суто комерційної структури – величезної фармацевтичної корпорації, де, до того ж, зарплата буда в два рази вища. І тут я зрозуміла, що геть нічого не знаю про бізнес та облік у приватному секторі,  особливо, про податковий облік. Окремо слід подякувати моїй шефині, яка очолювала фінансовий департамент на той час. Це було  просто неперевершено, унікальна школа виживання задарма! Ще й гроші платили)) Улюблене кіно цієї дами, яке вона, і ми, проти волі,  застосовували у реальному житті, – «Диявол носить Прада». Армійська дисципліна, критичність дедлайнів, мільйони листів на електронці вишкалили мене просто до ідеального стану.

Динамічний та не простий старт дав свої плоди – вже скоро, за кілька років, я працювала єдиним бухгалтером невеликої компанії. Паралельно я навчалась у КНЕУ на факультеті «Облік та аудит», який успішно закінчила, працюючи.

Це неймовірне відчуття щастя від того, що я на сходинку вище у професійному плані, знаю та можу більше, ніж колись, – все це дуже важливо у кар’єрі. Розуміти, що мети, хоча б частково, але досягнуто, насолоджуватись процесом – я безмежно рада,  що мій шлях є саме таким.

Проте з дитинства я відчувала потяг до творчості та до книг. Не дивно, що згодом мені захотілось писати, але я не знала, як реалізувати це бажання. Згодом виявилося, що саме те, до чого так лежить душа, можна успішно поєднувати з тим, у чому я досягла певних успіхів. Я почала писати статті у професійні видання на теми бух обліку, податків та економіки.  Певний час, близько року, я працювала  у виданнях – редактором, журналістом, автором. Цей період став для мене ключовим – я змогла поглянути на речі із зовсім іншого ракурсу, при тому, що фактично залишалась у тому ж руслі. Так, бути у курсі всіх новин, відвідувати тематичні заходи, застосовувати нововведення на практиці, аналізувати їх – все це є обов’язковими елементами роботи у професійних виданнях. Тримати руку на пульсі, скажімо так. Що казати про задоволення від роботи , яке я отримувала! Адже бухгалтер-практик та літератор, журналіст, який описує всі процеси – зовсім різні речі! Суцільна упорядкованість та творчість, протилежні боки барикад.

Шкода, що у нашій державі такий вид зайнятості не є високооплачуваним та більше підходить у якості хобі. Освідомивши це, я вирішила повернутися до бухгалтерії,  але не покидаючи авторство. Впродовж кількох років поспіль я писала у видання свої матеріли і продовжувала насолоджуватись можливістю реалізовувати творчі забаганки. До того моменту, як я потрапила туди, де знаходжуся зараз. До Африки.

Ідея знайти роботу за кордоном з’явилась давно, але рушійною силою стала політична та економічна криза у країні. Отримавши запрошення на роботу в Кенії, я вирішила спробувати – адже кожна можливість - це є шанс! І не пошкодувала. Це унікальний досвід, інший континент, інші люди та інша…бухгалтерія!

Тут я працюю фінансовим менеджером. Країна англомовна, застосовуються IFRS. Я відмітила абсолютну відсутність тієї купи непотрібностей, які є в Україні. Прості, послідовні  принципи обліку, не ускладнена податкова система приємно порадували. Звісно, є і нюанси – місцеві бухгалтери не відрізняються обізнаністю та прагненням до роботи через специфічний, не такий, як у нас, менталітет. Банківська система також має певні особливості, проте, з часом, все стає зрозумілим.

Своєю участю у даному проекті я хочу підкреслити всім відомий факт. Життя дає купу  можливостей! Треба тільки їх шукати, і знайшовши, освідомити, що це і є саме той шанс. До того ж, я обожнюю вчитись, прагну нових знань, на чому і спеціалізується чудовий колектив «Українського центру професійного розвитку», що оголосив цей конкурс.

Моя професія – унікальна. Завдяки тому, що я - бухгалтер,  я не одноразово упевнилась в тому, що я можу досягти мети, що наполеглива праця дає результат, у матеріальному розумінні в тому числі.  Також – я реалізувала свій творчий потенціал та побачила світ! Рік, що я провела у Африці, дав мені чудову можливість подорожувати, спілкуватись з людьми з інших країн, пізнавати нові культури та звичаї. Звісно, поряд з усім цим стоїть щоденна праця, обов’язки та  відповідальність, але, з упевненістю можу сказати, що це того варте!